Найвищих результатів у кар’єрі далеко не завжди досягають найздібніші люди. Комп’ютерне моделювання італійських учених показало, що для екстремального успіху талант важливий, але без вдалого збігу обставин його часто недостатньо.

Дослідники Алессандро Плучино, Алессіо Емануеле Бьондо та Андреа Рапісарда створили модель із тисячею умовних людей. Кожен із них проходив 40-річну кар’єру — від 20 до 60 років.

На старті всі отримували по 10 умовних одиниць капіталу. Головною індивідуальною характеристикою був рівень таланту, до якого дослідники включили інтелект, навички, наполегливість, працелюбність і готовність ризикувати.

Рівень таланту протягом симуляції не змінювався. Натомість на кожного учасника випадково впливали сприятливі та несприятливі події.

Позитивна подія могла подвоїти капітал, негативна — скоротити його вдвічі. Талановитіші учасники мали більше шансів скористатися вдалою можливістю, але сама поява такої можливості від них не залежала.

Наприклад, людина з показником таланту 0,8 мала 80% шансів використати сприятливу подію. За показника 0,4 шанс становив 40%.

Та навіть за таких умов найуспішнішими часто ставали не учасники з максимальним талантом. В одній із симуляцій переможець мав показник 0,61 і завершив кар’єру з 2560 одиницями капіталу.

Найталановитіший учасник у тій самій симуляції мав показник 0,89, але наприкінці залишився лише з 0,625 одиниці. Різницю створила послідовність випадкових подій.

Дослідники повторили моделювання 100 разів. Учасники з дуже високим рівнем таланту — понад 0,8 — ставали абсолютними переможцями лише у трьох випадках зі 100.

При цьому це не означає, що 97% життєвого успіху залежить від удачі. Йдеться лише про результат конкретної математичної моделі.

Ще 10 тисяч симуляцій показали, що середній рівень таланту переможців становив близько 0,667. Тобто найуспішнішими зазвичай ставали здібні люди, але не обов’язково найобдарованіші.

Ключову роль відігравав ефект накопичення. Якщо початковий капітал кілька разів поспіль подвоювався, кожен наступний успіх уже множив значно більшу суму.

Через це серія вдалих випадковостей могла швидко створити величезний відрив. Навіть дуже талановита людина без таких можливостей могла залишитися далеко позаду.

Автори роботи наголошують, що реальне життя набагато складніше за таку модель. Люди змінюють професії, навчаються, створюють зв’язки, отримують спадок, стикаються з дискримінацією і можуть самі збільшувати кількість доступних можливостей.

Тому результати не доводять, що талант не має значення. Вони радше показують, що великий успіх не варто автоматично сприймати як доказ виняткових здібностей, а невдачу — як ознаку їхньої відсутності.

🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover