
NASA відправило на орбіту близько 2500 медуз, щоб перевірити, як невагомість впливає на розвиток нервової системи живих організмів. Після повернення на Землю вчені виявили несподіваний результат: медузи, які розвивалися в космосі, приблизно у шість разів частіше мали порушення рухів, хоча зовні майже не відрізнялися від звичайних.
У червні 1991 року американське космічне агентство NASA провело незвичайний біологічний експеримент на борту шатла «Колумбія». Разом з астронавтами на орбіту вирушили приблизно 2500 маленьких медуз, за допомогою яких дослідники хотіли зрозуміти роль земного тяжіння у формуванні нервової системи.
Експеримент відбувся під час місії STS-40, відомої також як Spacelab Life Sciences-1. Космічний корабель стартував 5 червня 1991 року та повернувся на Землю 14 червня, провівши на орбіті дев’ять днів.
Дослідження очолювала біологиня Дороті Спангенберг зі Східної Вірджинської медичної школи. Для експерименту вона обрала місячних медуз виду Aurelia aurita, які мають порівняно просту нервову систему, але здатні відчувати положення власного тіла.
Ця особливість зробила медуз зручними для вивчення впливу невагомості. Науковці прагнули встановити, чи зможе організм, який розвивається без звичного земного тяжіння, правильно сформувати механізми орієнтації у просторі.
Медузи мають спеціальні органи чуття — ропалії. Усередині них розташовані мікроскопічні мінеральні частинки, які називаються статолітами та допомагають тваринам сприймати дію гравітації.
Коли положення тіла змінюється, ці структури взаємодіють із сенсорними клітинами. Нервова система отримує інформацію, необхідну для координації рухів і правильної орієнтації медузи у воді.
Подібний принцип працює й у людському організмі. У внутрішньому вусі містяться крихітні кристали, які реагують на силу тяжіння та прискорення, допомагаючи мозку контролювати рівновагу.
Саме ця схожість зацікавила американських дослідників. Вивчення медуз могло показати, як відсутність нормальної гравітації впливає на розвиток сенсорних механізмів, важливих і для людини.
На орбіту відправили медуз на ранніх стадіях розвитку, зокрема у формі поліпів. Під час польоту вчені стимулювали їхнє перетворення на молодих вільноплавних особин за допомогою йоду та речовин, пов’язаних із тироксином.
Для порівняння на Землі залишили контрольні групи медуз, які проходили аналогічні етапи розвитку за звичайної гравітації. Це дозволило дослідникам оцінити відмінності між організмами після завершення експерименту.
Перші результати виявилися обнадійливими: медузи могли проходити важливі етапи розвитку навіть у космосі. Деякі поліпи утворювали молодих особин без звичайної стимуляції, що привернуло додаткову увагу біологів.
Науковці припустили, що мікрогравітація могла змінювати вироблення або накопичення гормональних речовин, пов’язаних із розвитком медуз. Проте остаточно пояснити цей механізм дослідникам не вдалося.
Найцікавіше з’ясувалося після повернення тварин на Землю. Зовні медузи, які розвивалися на орбіті, практично не відрізнялися від представників контрольної групи.
Мікроскопічне дослідження не показало істотних змін загальної будови тіла. Кількість щупалець також була приблизно однаковою, тому за зовнішніми ознаками визначити наслідки космічного польоту було складно.
Однак спостереження за плаванням виявили значні відмінності. У медуз, розвиток яких відбувався в умовах мікрогравітації, набагато частіше порушувався ритм скорочень тіла, за допомогою яких вони пересуваються у воді.
За результатами дослідження, опублікованого в 1994 році в журналі Advances in Space Research, такі порушення спостерігали у 18,3% медуз із космічної групи. Серед особин, які розвивалися на Землі, аналогічний показник становив лише 2,9%.
Отже, частота відхилень у рухах медуз після космічного експерименту виявилася приблизно у 6,3 раза вищою. При цьому зовнішній вигляд тварин не дозволяв передбачити, які саме особини матимуть труднощі з координацією.
Дослідники розглядали кілька можливих пояснень. Одне з них полягало в тому, що без звичного впливу сили тяжіння органи просторової орієнтації могли сформуватися або працювати інакше.
Інша версія стосувалася змін у нервово-м’язовій системі. Також не виключали порушень взаємодії між органами чуття та механізмами, які відповідають за рухи тварини.
Додаткові спостереження показали зміни кількості статолітів у деяких медуз. Це стало ще одним свідченням можливого впливу мікрогравітації на розвиток структур, необхідних для відчуття положення тіла.
Водночас точно визначити причину порушень дослідники не змогли. Залишилося незрозумілим, чи головну роль відіграли зміни сенсорних органів, нервової системи або їхньої взаємодії.
Результати експерименту мають значення і для досліджень людського організму. Після тривалого перебування в космосі астронавти нерідко стикаються з тимчасовими труднощами з рівновагою та орієнтацією, коли повертаються до земної гравітації.
Причина полягає в необхідності повторного пристосування організму до сили тяжіння. Мозок і вестибулярна система мають знову узгодити інформацію, яку отримують від органів чуття.
Окреме питання стосується можливого розвитку живих організмів за межами Землі. Якщо людство створюватиме постійні поселення на інших планетах або орбітальних станціях, ученим доведеться з’ясувати, як слабша гравітація впливатиме на формування нервової системи.
Проте результати експерименту з медузами не доводять, що діти, народжені в космосі, обов’язково матимуть проблеми з рівновагою. Людська нервова система значно складніша, а підтримання балансу залежить від роботи багатьох органів і механізмів.
Дослідження продемонструвало, що навіть короткий період розвитку в незвичних гравітаційних умовах може впливати на рухові функції живих організмів. У випадку медуз дев’ятиденного перебування на орбіті виявилося достатньо, щоб після повернення на Землю зафіксувати суттєву різницю в частоті порушень плавання.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover





