У Фіванському некрополі навпроти сучасного Луксора археологи дослідили незвичайну поховальну камеру гробниці TT 209. Виявилося, що нею користувалися понад 700 років, а нові поховання поступово розміщували поверх старіших.

У камері виявили 16 муміфікованих людських тіл, мумію собаки та шар порушених останків щонайменше ще чотирьох людей. Дослідники дійшли висновку, що це не було хаотичне нагромадження.

Кожне нове поховання намагалися вписати у простір, який залишався вільним після попередніх. Через це тіла опинялися одне над одним, а сама камера з часом перетворилася на складну багаторівневу усипальницю.

Найдавніші поховання датують приблизно 2500 роками тому. Тоді людей ховали у трунах, разом із поховальними сітками, амулетами та іншими цінними предметами.

Такі знахідки свідчать, що частина померлих могла належати до заможних або впливових верств. Але згодом вільного місця у гробниці ставало дедалі менше, а поховальні традиції змінювалися.

Наприкінці 25-ї династії та у перський період, приблизно між 680 і 404 роками до нашої ери, нові тіла почали розміщувати у будь-якому доступному просторі. Через це змінювали навіть положення померлих — руки могли складати, а окремі мумії ставили майже вертикально.

Попри відсутність трун у частині пізніших поховань, тіла продовжували ретельно муміфікувати. Поруч із ними також могли залишати поховальні посудини та інші предмети.

Однією з найбільш незвичайних знахідок стала мумія собаки. Її поклали безпосередньо поверх останків чоловіка та жінки у південно-східній частині камери.

Археологи припускають, що тварина могла мати особливий зв’язок із похованими людьми. Інша версія полягає в тому, що собака могла відігравати символічну роль у поховальному ритуалі.

Однозначно пояснити її присутність дослідники поки не можуть. Саме розташування мумії лише дає підстави говорити про можливий емоційний або ритуальний зв’язок.

Науковці наголошують, що TT 209 не була звичайною колективною могилою. Це був поховальний простір, який протягом століть постійно змінювався і пристосовувався до нових поховань.

Фактично будівництво такої усипальниці тривало поколіннями. Кожна нова поховальна церемонія змінювала внутрішній простір гробниці та створювала ще один шар її багатовікової історії.

🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover