Важливі новини щодня — додайте «Експерт» в улюблені джерела Google
У 1851 році в Нью-Йорку випустили лише 16 домашніх горобців, щоб вони допомагали боротися зі шкідливими комахами. За кілька десятиліть невелика група птахів розмножилася настільки, що вид поширився майже по всій території США.
Домашнього горобця (Passer domesticus) завезли до Брукліна в межах програми з акліматизації європейських видів у Північній Америці. Тоді вважали, що ці птахи допоможуть захистити міські дерева від гусениць та інших шкідників.
Дослідники, які вивчали історичні документи, встановили, що перша успішна популяція могла складатися саме з 16 птахів. Попри таку малу кількість, вони змогли закріпитися у новому середовищі.
Вже до 1900 року горобці дісталися Скелястих гір. Подальші випуски птахів у Сан-Франциско та Солт-Лейк-Сіті допомогли їм швидко поширитися на заході США.
Причиною такого успіху стала висока здатність виду пристосовуватися. Горобці легко знаходили їжу в містах і на фермах, а для гніздування використовували будівлі, карнизи, ліхтарні стовпи та інші створені людьми місця.
Цей випадок став прикладом так званого ефекту засновника, коли нова популяція виникає з дуже невеликої кількості особин. У таких умовах навіть кілька птахів можуть стати початком великої групи, якщо навколишнє середовище сприяє їхньому виживанню.
Однак успішне поширення горобців створило й нові проблеми. Вид почав конкурувати з місцевими птахами за місця для гніздування. Зокрема, домашні горобці можуть витісняти східних синіх птахів та інших мешканців природних порожнин.
Сьогодні домашній горобець живе майже по всій території США, за винятком Аляски та крайньої півночі Канади. Експеримент, який мав допомогти містам боротися зі шкідниками, зрештою змінив екосистеми цілого континенту.
